АКТУАЛЬНО

«Дитина – дуже чутлива частина сім’ї: своєю поведінкою вона транслює те, що там відбувається», – дитячий психолог Ірина Холод

Понеділок, 25 травня 2020, 10:27
Консультація психолога у зв’язку із якимись проблемами дитини видається на сьогодні більш поширеним кроком, ніж візит до такого спеціаліста дорослої людини. Безперечно, такий крок правильний і похвальний з боку батьків. Інша річ, що неадекватна поведінка дитини часто є дзеркалом проблем дорослих і окремої сім’ї.

Тому дитячий психолог певною мірою корисний і самим батькам – зокрема, щоб працювати над цими проблемами спільно.

Про цю роботу у програмі «Психологічна порадня» розповідає Ірина Холод – дитячий психолог у школі, фахівець Центру психічного здоров’я Шпиталю Шептицького.

Запити і потреби консультації саме дитячого психолога різняться між собою навіть в одній віковій групі. Зайве говорити, що в дитячому й підлітковому віці два-три роки – значний період. Часто батьки приймають рішення звернутися до фахівця, коли увагу на проблему звертає хтось сторонній – мовляв, що відбувається з вашою дитиною? І часто це пов’язано з певною поведінкою дитини чи підлітка, тобто із соціальним моментом. Проте уважні батьки й самі зауважать, що щось з дитиною не те – чи у стосунках з однолітками, чи в поведінці, чи в настроях.

«Моя мета в таких випадках – допомогти батькам, тому що насправді не так просто визнати, що вони роблять щось не так, – каже Ірина. – Але ж, з іншого боку, досвід батьківства набувається, він не є вродженим. Часто ми маємо його лише з батьківської сім’ї, коли самі були дітьми. І свідомо чи ні, наслідуємо ці сімейні сценарії. Чи навпаки – реалізовуємо анти-сценарії, які можуть також можуть деструктивними…»

Психолог підкреслює: без залучення батьків робота психолога утруднюється в рази, тому що щось повинно змінюватися і в стосунках у сім’ї, і в стосунках з дитиною.

«Дитина – складова сім’ї, її дуже чутлива частина, і саме дитина часто транслює те, що там відбувається. Не буває проблем з нічого. Поведінка для дитини – це універсальний спосіб спілкування зі світом: на все, що її не влаштовує, вона буде реагувати своєю поведінкою. Це можуть бути і травматичні для дитячої психіки речі – як-от, батьки розлучилися, чи в сім’ї скандали, чи просто не займаються цією дитиною. Але причиною може бути й гіперопіка: буває, що деякі психосоматичні розлади – проблеми із шлунком, шкірою, головні болі тощо, з’являються у зв’язку з проявами надвеликої турботи і уваги батьків, коли хворіти стає комфортно…»

Але є й проблеми і питання, які турбують чи не всіх батьків без винятку. Наприклад, питання гаджетів і  узалежнення дітей від них. Що робити і як діяти в умовах, коли зовсім відлучити дитину від телефона чи комп’ютера неправильно та й неможливо? Ірина дає кілька рекомендацій із поясненнями – чому варто діяти саме так. Ці інструменти – це, по суті, принципи, на яких вибудовуються контакти між батьками й дитиною, і гаджети – лише яскрава ілюстрація, як це працює.    

«Передусім, і це стосується, зокрема, зовсім малих дітей, звертайте увагу, чому і коли даєте їм свій телефон – чи коли хочете, щоб дитина заспокоїлася і відволіклася на мультик, чи коли не маєте часу займатися дитиною, чи ще з якихось причин. Адже часто батьки самі «присаджують» дітей на гаджети, зокрема власним прикладом «зависання». Звичайно, гаджет – це й інструмент для роботи, але це також потрібно дитині пояснити: я працюю, читаю новини, можливо, трошки приділяю увагу мережам чи грі, але ненадовго,  лише щоб перепочити…   

Загалом дітям бажано встановлювати певні часові рамки користування комп’ютером чи телефоном – зокрема, для розваг. Але в цій домовленості треба бути послідовними: якщо є «угода» про півгодини щодня, то ці півгодини повинні бути завжди – незалежно від настрою чи бажань мами і тата. Тому що коли дитина поставлена в умови випрошування тієї півгодини чи намагається дістати її як винагороду, вона вимушена буде хитрувати…»

Другий момент: тато й мама, а також дідусі й бабусі мають бути єдиними у певних вимогах. Не повинно бути моментів – «якщо тато не дозволяє, то піду до мами чи бабусі». Психолог підкреслює: одна із найгірших речей, які можна робити щодо своїх дітей, – не мати спільної стратегії виховання. Окрім іншого, така ситуація – потужна «школа» для навчання маніпуляції і обману.

Третє: якщо дитина так прагне телефона чи комп’ютера, то нехай має з того якусь користь. Так можна вивчати іноземну мову чи пройти якісь курси – аби лиш час, проведений біля екрана, був недаремним. Пастка для підлітка – втягнутися в онлайн-гру, де обіцяють грошовий виграш. Це проблема, тому що потрібно пояснювати і чим є такі ігри насправді, і про безкоштовний сир у мишоловці, й багато іншого. Проблема ж у тому, щоб усе це було почуто й сприйнято, а це можливо лише тоді, коли є комунікація між батьками й дитиною, коли батьки мають авторитет.

Четвертий момент – про «забрати» й сказати «ні», зокрема гаджетам. У таких ситуаціях треба завжди пам’ятати: якщо з якихось причин щось забираєш, натомість потрібно щось дати, запропонувати. «У таких випадках м’яч – на полі батьків: яку заміну запропонувати дитині? Буде це настільна гра, велосипед, проведений разом час, щось інше, цікаве і захопливе? Тобто потрібно знайти те, чим дитина сама захоче зайняти цей вивільнений час. Окреме питання – читання книг, до якого потрібно привчати з дитинства, і найкраще – власним прикладом. Книга і гаджет – по-своєму протилежні речі, зокрема, і у їх впливі на розвиток дитини.

«Головне – і в цьому випадку, і загалом, – бути в контакті з дитиною, бачити і відчувати її, і тоді й вона буде відчувати батьків, прислухатися, зважати на їх думку… Адже часто батьки не знають, чим живе їхній нащадок, а діти просто втікають у той телефон і від батьків, і від однолітків, і від світу…»

reradio.com.ua


ПУБЛІКАЦІЇ

«Такі збірки є виявами братерської християнської любові та єднання», — владика Андрій Рабій про допомогу постраждалим від паводків07 липня

Впродовж останніх кількох тижнів кожного із нас зворушують кадри із Західної України, де місцеві мешканці боряться із негодою паводків....

МЕДІА
Prev Next