Глава УГКЦ у день ліквідації Вірменської Католицької Церкви в Україні: «Сила Божа є сильніша за будь-які людські змагання і плани»

Під час проповіді до вірних Глава Церкви відзначив, що ми цього дня зібралися довкола Божого престолу, аби згадати наших братів і сестер у Христі, які засвідчили світові присутність Царства Небесного серед них у їхній спільноті. «Ми сьогодні згадуємо сумну подію – 70 років ліквідації Вірменської Католицької Церкви в Україні. Ми згадуємо сьогодні наших братів і сестер у Христі, які справді стали свідками живого Бога і насінням Царства Небесного в цьому бурхливому, неспокійному світі», – зауважив Предстоятель.

Він пригадав, що місто Львів до Другої світової війни було унікальним містом у всій Європі, в якому разом служили Богові й Божому народові три католицьких митрополити: митрополит візантійського обряду, митрополит латинського обряду і митрополит вірменського обряду.

«Ми знаємо, – розповів Предстоятель УГКЦ, – що вірменська католицька громада Львова славилася на всю Європу багатством своєї культури і духовного життя, глибиною богословської і філософської думки, активністю в суспільному житті України в тих роках, особливо на початку ХХ століття».

…Сьогодні маємо можливість читати в документах архіву СБУ, що, відповідно до донесень енкаведистів, вони вважали завершеним ділом ліквідації Вірменської Католицької Церкви арешт духовенства і закриття парафії у Львові. «До репресій на релігійному ґрунті був доданий ще один нелюдський репресивний механізм. Сімдесят п'ять відсотків вірмен Галичини було виселено до Польщі. Інших вірмен, які відмовилися виїжджати зі своєї рідної землі, було репресовано і розсіяно по Сибіру...» – вів далі Блаженніший Святослав.

25 жовтня виповнюється 70 років одному юридичному акту. Саме 25 жовтня окремим документом Ватиканської курії було скасовано окремі структури Вірменської Католицької Церкви у Польщі. А тих вірних ВКЦ, які були розсіяні у Польщі, було передано пастирській опіці римо-католицьких єпископів. Тож 25 жовтня історики вважають Днем поминання мученицького страдницького шляху Вірменської Католицької Церкви України.

«Сьогодні, – сказав Глава УГКЦ, – ми дякуємо братам і сестрам вірменської громади, які зуміли зберегти свою віру в нелюдських обставинах. Сьогодні поминаємо усіх невинних жертв тоталітарних режимів і комуністичних репресій. А особливо ми дякуємо їм за свідчення своєї віри, за те, що своїм життя і своєю смертю вони показали, що Царство Боже є між нами. Бо Церкву не можливо ліквідувати. Сила Божа є сильніша за будь-які людські змагання і плани».

«Складаємо співчуття нашому братньому вірменському народові. Дякуємо за вашу багаторічну присутність і вашу багаторічну історію на українській землі», – додав на завершення Блаженніший Святослав.

Департамент інформації УГКЦ

Додаток:

Вірменська Католицька Церква в Галичині сягає своїми коренями унії галицьких вірмен з Римським Апостольським Престолом з другої половини XVII століття. Станом на 1939 рік ВКЦ в Західній Україні нараховували 5300 вірних та 8 церковних громад, які були поділені на 3 деканати та які обслуговувало 19 священиків.

Напередодні Другої світової війни помер архієпископ Йосиф Теодорович, нового призначити не встигли. Обов’язки предстоятеля виконував генеральний вікарій Діонісій Каєтанович. У 1939-45 рр. Церква значно ослабла: у результаті воєнних дій, німецького, а згодом і радянського терору чисельність духовенства зменшилася наполовину. 1940 року було заслано в Сибір близько 2500 вірмен-католиків Львівської архієпархії.

Під час німецької окупації кількох священиків була заарештовано і знищено нацистами за підозрою в співпраці вірмен із польським рухом опору та переховування євреїв. Зокрема Діонісія Каєтановича врятував з німецького арешту митрополит Андрей Шептицький, який вніс за нього велику грошову заставу.

Натомість радянська влада, яка повернулася в Галичину, 27 листопада 1945 р. заарештувала адміністратора архієпархії о. Діонісія Каєтановича та заслала до Сибіру, де той помер 18 листопада 1954 року.

У 1945 році 8 священиків і більшість вірних виїхали в Польщу, наступного року туди ж перебралися сестри-бенедиктинки.

Формальної ліквідації Церкви не було оголошено. Але радянська влада планувала здійснити це. Зберігся документ на 8 сторінках під назвою «Про антирадянську зрадницьку діяльність священиків Вірменської Католицької Церкви та їхню співпрацю зі спецслужбою гестапо» від 26 січня 1946 р., в якому начальник Львівського управління НКВД генерал-лейтенант Воронін повідомляє першому секретареві Львівського обкому КПУ Грушецькому, що «із закриттям вірменської католицької церкви (катедри у Львові) та арештом її настоятеля ліквідовано цю Церкву на території області, як знаряддя впливу Ватикану на вірних вірмено-католицького обряду».

Датою остаточного припинення існування Львівської вірмено-католицької архідієцезії вважають 25 жовтня 1946 року, оскільки цим днем датований документ ватиканської курії No7800/46 за підписом кардинала Домініка Тордіні, згідно з яким було всіх вірмен-католиків у Польщі підпорядковано ієрархії Римо-Католицької Церкви та дозволено зміну обряду, що призвело до латинізації більшості вірних та священиків, яким вдалося врятуватися від нацистських і радянських переслідувань.