«Кризи в подружньому житті – це своєрідні точки росту, у яких ми набуваємо безцінного досвіду», – християнський психолог
Понеділок, 12 серпня 2019, 13:57 Любов – дар Божий, але й праця. Подружнє й особисте щастя можна і потрібно будувати день за днем, цеглинка за цеглинкою. Тому варто знати і розуміти певні закони цього будування, зокрема й стосунків.-
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- 18 липня розпочинає роботу Центр духовно-психологічної підтримки
- «Навіть в укриттях під обстрілами бавтеся в ігри»: 10 порад, як долати страх у воєнний час
- Владика Богдан Данило на Всецерковному форумі доповів про актуальне становище греко-католицької родини
Як сприймати і проходити неминучі кризові періоди, які етапи стосунків у подружжі та як їх досягати? Продовження цієї теми – у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» з християнським психологом Лідією Кондратик.
У попередній програмі циклу про подружнє життя йшлося про кризи, через які проходить кожна родин: адаптацію і «притирання» один до одного, появу першої дитини, момент, коли старша дитина йде до школи. Наступна серйозна криза – коли старша дитина покидає родинне гніздо (їде на навчання чи роботу в інше місто/країну, одружується тощо). Порівнюючи сім’ю з годинниковим механізмом із складною системою коліщат, можна сказати так: одне коліщатко випадає – і система повинна перебудуватися. Чому цей момент один із доволі складних періодів для родини?
«Ми довго вчимося бути батьками – і от ця роль виявляється уже непотрібною, принаймні, у тих межах і виявах, що раніше, – каже психолог. – Так, відпустити дитину в доросле життя складно, страшно, іноді болісно, але необхідно. Це – її життя, яке вона повинна проживати сама. Тому завдання батьків – виростити дитину так, щоби вона змогла бути самостійною, давати собі раду…».
Лідія Кондратик каже, що момент відпускання старшого з дітей – перший дзвінок щодо того, що невдовзі й молодші підуть, і неминуче постане питання у подружжі: а що нас пов’язує, окрім дітей? Чи є нам про що говорити? Так родина підходить до наступної кризи, коли всі діти покидають батьківський дім, і чоловік із дружиною залишаються удвох.
«Багато сімей розпадаються саме на цьому етапі, коли виявляється, що немає про що говорити, – каже п. Лідія. – Що робити, щоби стосунки збереглися і раптом не виявилося, що подружжя, по суті, – чужі люди, які проживають на спільній території і яких нічого не пов’язує? На мою думку, пам’ятати, що діти рано чи пізно підуть, а ви залишитеся удвох. І це постійне нагадування: чи є між вами щось спільне, крім дітей і побуту, хто ви один для одного? Стосунки треба вибудовувати щодня: що довший період неспілкування, неєднання, то більша прірва утворюється між людьми, то важче її здолати. Часто чоловік і жінка настільки бояться залишитися наодинці, що підсвідомо роблять усе, щоб діти залишилися з ними, і часто ламають їм життя… ».
Наступне серйозне випробування – втрата одного з подружжя. Це сумно, але неминуче, і той, хто залишається, мусить навчитися жити сам.
«Символом шлюбу є кільця, які перетинаються, а не одне в іншому, – наголошує психолог. – Якщо хтось повністю розчиняється у партнері, то його втрата фатальна. Тому в кожного має бути і власне життя – інтереси, хобі, друзі, те, що триматиме, коли це станеться. Щоби вижити в такій кризі, потрібно бути самодостатнім. Це велике випробування для людини – хто вона сама по собі…».
Психолог зазначає, що кризи й конфліктні моменти – це своєрідні точки росту, принаймні саме так їх можна й потрібно сприймати. Вирішуючи конфлікт, успішно долаючи кризу, ми набуваємо безцінного досвіду та сил для руху вперед і долання наступних «порогів», які є і будуть.
Що ж дає силу долати ці «пороги» та тримає людей разом? Звичайно, любов, яку, як і стосунки, потрібно ростити, і у якій, як і в стосунках, також є свої етапи розвитку.
«Процитую відомий уривок із Послання до коринтян: "Любов – довготерпелива, лагідна, вона не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, у все вірить, у всьому надіється, все перетерпить. Любов ніколи не проминає…". Це – любов, яку дає нам Бог. Замість слова «любов» можна підставити «Бог», щоби зрозуміти, якою вона є насправді. Бог нам показує, як можна любити і яку любов можемо відчути…».
Психолог говорить, що часто люди кажуть, що коли зустрічалися, були почуття й любов, але от – все минуло. Проте минула закоханість, емоції, але любов – не емоція, а свідомий вибір.
«Я колись говорила, що стан закоханості та якогось неземного щастя, який триває до півроку і в якому, як правило, одружуються, – це обман. Для чого він на початку, якщо доведеться зняти рожеві окуляри й побачити, що партнер – не зовсім такий, яким ми собі його уявляли? Проте це не обман: насправді Бог нам дає цей стан як подарунок – показує, через наше сприйняття іншого, якими очима Він дивитися на нас. Так, це заохочення – як може бути добре, до чого можна прагнути. І найцікавіше, що до цього можна буде повернутися, дійти, але своєю працею», – каже п. Лідія.
Наступні етапи розвитку любові: насичення, коли кожен робить те, що йому подобається, і етап відрази, перенасичення, на якому виникають конфлікти й негативні емоції. На цьому етапі люди вчаться сваритися і миритися, домовлятися, розмовляти, бути разом.
«Багато сімей ходять по цих етапах по колу і багато просто не витримують – розходяться, шукають нових стосунків, – каже психолог. – Проте втеча від невирішених питань зовсім не означає, що інші стосунки будуть кращими. Адже якщо не проведена внутрішня робота, ми неминуче притягуємо ту ж проблему чи людину, яка змусить до неї повернутися на іншому рівні…».
Після бурхливого «порогу» перенасичення приходить етап терпіння – прийняття того, що змінити не можна, а саме – іншу людину. Це прийняття людини такою, якою вона є: зі всіма її недоліками й неідеальністю, дозвіл бути собою і партнерові, й собі, момент остаточного вибору – «я обираю цю людину, незважаючи ні на що». Після цього приходить етап поваги до партнера, а далі – й справжньої дружби, коли приймаємо людину такою, якою вона є, і вдячні за те, що вона поряд.
«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня
«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...
- Глава УГКЦ у 158-й день війни: «Нехай Господь прийме з уст нашої Церкви псалми та моління за всіх тих, які особливо просять нашої молитви»
- «Сила, яка походить із вірності Христові, є стержнем, який ніхто не може зламати», – Блаженніший Святослав
- Глава УГКЦ у 157-й день війни: «В ім’я Боже ми засуджуємо звірства в Оленівці і світ повинен це засудити як особливий вияв дикості й жорстокості»
- «Боже, почуй наш плач і поспіши нам на допомогу і порятунок!», – Глава УГКЦ у 156-й день війни
- «Бог йому дав серце і душу українського народу»: відбулася щорічна проща до Прилбичів з нагоди уродин митрополита Андрея Шептицького
- Глава УГКЦ: «Я горджуся українськими патріотами, які без найменшої краплі ненависті готові захищати своє»
- Блаженніший Святослав закликав українську молодь скласти присягу на вірність Христові
- Глава УГКЦ у 155-й день війни: «Помолімося, щоб не втратити скарбу віри князя Володимира»
- Блаженніший Святослав у День державності України: «Наша Держава – це для нас питання життя або смерті»
- Глава УГКЦ у 154-й день війни: «Нехай Господь Бог прийме у свої вічні обійми журналістів, які віддали за правду своє життя в Україні»
- Глава УГКЦ у 153-й день війни: «Принесімо наш біль перед Боже обличчя і будьмо певні, що Він нас вислухає»
- Глава УГКЦ у 152-й день війни: «Помолімся молитву заступництва за наших воїнів»
- «Віруюча людина не може бути байдужою, коли бачить страждання іншої людини», – владика Богдан Дзюрах
- «Серед нашого страждання творімо простір для прояву Божої всемогутності», – Глава УГКЦ у 6-ту неділю після П’ятдесятниці
- Глава УГКЦ у 151-й день війни: «Російське віроломство ми перемагаємо силою любові до нашої Батьківщини»