АКТУАЛЬНО

«Ніхто достеменно не знає, як відбувається особистий контакт людини з Богом», – християнський психолог

П'ятниця, 25 жовтня 2019, 08:52
Духовний шлях людини, шлях до Бога – дуже індивідуальний і особистий. Він може бути й особливим – настільки, що лише дуже уважний і чутливий душпастир розпізнає його справжність і покликання.

Проте на цьому шляху є й великі ризики, а саме – свідома чи несвідома підміна понять, коли психологічні проблеми видаються пошуками віри і Бога. Про дуже тонкі нюанси у цих питаннях, чутливість у розпізнаванні їх сутності – у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» говорила християнський психолог Людмила Гридковець. Це друга програма за темою небезпек на духовному шляху.

Досить поширеним, особливо серед неофітів, є перфекціонізм у вірі чи/і обрядності – так званий скорпулянтизм, коли будь-чого зробленого чи відчутого – недостатньо, і це відчуття стає хворобливим. Інколи причина у такому ставленні – психологічна, але не завжди.

«Це важливе, а й складне питання, –  пояснює Людмила Гридковець. – Складність у тому, щоб розрізнити, розгледіти: де прояви скорпулянтизму, а де – специфіка певного періоду спілкування людини з Богом. Це дві абсолютно різні речі, хоча стороннім, часто навіть душпастирю, вони можуть видаватися схожими. Небезпека помилки в тому, що ніхто достеменно не знає, як відбувається цей особистий контакт людини з Богом – це дуже індивідуальна глибока внутрішня взаємодія, дуже інтимні речі, які переживає конкретна людина. Тому душпастирю треба бути дуже тактовним і обережним, щоб не переплутати одне з іншим».

Так, прагнення до надмірної досконалості – як-от потреба щоденної сповіді, особливої аскези тощо, може бути як ознакою певного періоду життя, так і проявом психологічних проблем. Як певний період життя це триває здебільшого недовго і пов’язане з якимсь важливим етапом в житті людини – коли людина відкладає все і починає аналізувати своє життя, чинить якусь важливу справу, у якій, як вона відчуває, є чи має бути присутнім Бог. Людмила Гридковець розповідає, як вона писала відому брошуру «Хресний шлях», який став путівником прощі до Зарваниці: «Це був особливий період – робота над цією книжкою…  Я, фактично, проходила цей шлях разом з Христом, почала щодня ходити до сповіді. І в процесі текст змінювався – наприкінці це були два різні тексти, це визнав і мій душпастир, і сповідник. Так, такі періоди є особливими і дуже цінними. І якщо людина є у вірі, вона це розуміє і приймає все, що з нею відбувається, але їй потрібна підтримка…»

Проте є й інша причина потреби такого «перфекціонізму у вірі», назвемо це так, –  коли насправді людина не приймає себе і прагне до досконалості, якої не існує, відкидаючи все, на її думку, неідеальне. Це – психологічна проблема, яка має своє коріння і причини, і такий її прояв у духовній сфері, який межує з гординею, відторгненням і себе, й інших, і Бога.

«Віра – це прийняття. Людина, яка перебуває у вірі, приймає себе такою, якою вона є, розуміючи свою недосконалість і гріховність, але приходить до Господа і каже: «Ось я, прийми мене, Господи…»   

Є й інші причини цього неприйняття себе і/чи того, що може виглядати, як надмірна релігійність – емоційне вигорання, коли всі недоліки й проблеми піднімаються на поверхню і здаються більшими, ніж є насправді.

 «Але це не про перфекціонізм, –  каже психолог. – Це – глибоке виснаження людини, коли вона опиняється у стані дотику до Бога і розуміння того, що несе Господь. Людини, яка розуміє, що на даний момент чи й взагалі не може нести нічого – навіть свого хреста, не може допомогти нікому. Такі переживання  притаманні людям певних професій і занять. Але там немає патосу, вимогливості до себе, а є, з одного боку, – милосердя, а з іншого – глибокий сум. І в цьому – різниця щодо перфекціонізму як психологічної проблеми. Перфекціонізм має дещо істеричний характер, а такі стани – це спокійний глибокий сум…»

На духовному шляху – у тому числі й тих, хто обрав служіння Богу як покликання, є різні етапи,  в тому числі й кризові, періоди сумнівів у правильності певних дій чи й вибору загалом. Психолог каже:передусім потрібно прийняти той факт, що це –  нормально, кожен у своєму житті проходить через певні кризи. Вони можуть бути обумовлені різними причинами – від фізіологічних до екзистенційних, тому так важливо зрозуміти, що саме є цією причиною, а отже, – визначитися, що робити.

«Якщо це емоційне вигорання, тоді – усамітнення, перебування в тиші, а не активна діяльність і спілкування, – каже психолог. – Якщо ж криза екзистенційна – навпаки: досвід включення у спільноти і таке переживання екзистенційних стосунків із собою, Богом і людьми може стати стимулом для переосмислення – а де я у цьому. Бо що таке екзистенційна криза? Це криза темної ночі, де немає відчуття Бога, а є відчуття суцільної темряви. Через неї проходило багато, зокрема й святих. І тоді людина на спогаді про Бога, на внутрішньому «йди й не зупиняйся» намагається йти далі. І коли вона чує інших, ідентифікує себе з іншими, які також шукають свій шлях, це спрощує її пошук…»

Є й зовсім інші проблеми духовно-психологічного характеру – так би мовити, проблеми «з тієї сторони», коли постає питання: хто потрібен – психолог, психіатр чи екзорцист? Людмила Гридковець каже: так, буває, що справді потрібен екзорцист, але це порівняно рідкісні випадки. Переважно ці проблеми взагалі не мають стосунку до цієї теми. Тому людину та її близьких потрібно дуже чуйно, але твердо скерувати до спеціаліста – психолога чи психіатра, який допоможе чи принаймні стабілізує стан і ситуацію. 

«Люди мають певні психологічні проблеми, інколи важкі, але замість того, щоб їх вирішувати і брати на себе відповідальність, перекладають їх на злого духа», –  каже вона. Це особливо небезпечно, коли йдеться про дітей чи підлітків із такими розладами, і коли батьки відмовляються визнати проблему і звернутися до фахівців. Іноді такі історії можуть закінчитися трагічно: пані Людмила розповідає про підлітка, якого потрібно було рятувати терміново і стаціонарно, але батьки не дослухалися, в результаті – самогубство.

«Як психолог, я свідчила, що це не було самогубством – його вбила хвороба, він не керував собою. І того хлопця поховали як належить, він отримав святі таїнства…  Суїцид – окрема складна і важка тема, все ще досить закрита в нашому суспільстві, яку потрібно проговорювати для того, щоб допомогти людині впоратися – чи з хворобою, чи з психологічними проблемами».

reradio.com.ua


ПУБЛІКАЦІЇ

Дослідження PISA показало, що український учень не готовий до життя після школи19 лютого

Одним з основних завдань освіти – рівень підготовки дітей до життя. Та в Україні поки що домінує думка, що ми готуємо дітей до ВНЗ. Ще донедавна...

МЕДІА
Prev Next