АКТУАЛЬНО

«Негативні емоції потрібно навчитися проявляти «екологічно», без шкоди для себе й інших», - Лідія Кондратик

Четвер, 14 березня 2019, 12:14
Що таке емоції, здається, на побутовому рівні розуміють усі – це почуття, відчуття, реакція на події зовнішнього та внутрішнього світу. Проте чому в суспільстві – і нашому, і загалом у світі, існує так звана «проблема емоційності» чи «екології емоцій»?

Чому і як потрібно долати певні комплекси і поведінкові стереотипи щодо прояву емоцій, культури емоцій і чому це важливо і для окремої людини, й всіх близьких і далеких, з ким вона контактує: про це – у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» розважала експерт Лілія Кондратик.

Психологиня каже: емоції приносять у наше життя передусім насиченість, наповненість. Життя без емоцій – це, фактично, життя робота. І для мозку немає значення, позитивні чи негативні емоції переживає людина; має значення їх інтенсивність.

Цікавий момент: якщо кількадесят років тому американська школа психології приділяла особливу увагу коефіцієнту інтелекту – IQ, то на сьогодні пріоритет надається емоційному інтелекту – EQ, тобто навичкам і вмінню взаємодіяти з іншими людьми, розуміти й відчувати інших. Саме на цьому будуються сучасні освітні програми в американських і канадських школах, на розвиток саме цих навичок націлена модерна освіта – розуміти себе, інших людей, навчитися сприймати і приймати світ таким, яким він є, взаємодіяти.

На сьогодні в багатьох людей – фактично, у цілих поколінь, є проблеми із прийняттям і проживанням різних емоційних станів. Це пов’язано із соціокультурними кодами, певними стереотипами у вихованні і закріпленими в суспільстві поведінковими нормами. Наприклад, на сьогодні в мейнстрімі – так зване «позитивне мислення», на якому базується ціла течія психотерапії. Проте, при всіх «плюсах», такий підхід має і «мінуси»: негативні емоції і переживання, фактично, заперечуються, проте вони є і «працюють» у підпіллі.

«Заборонити собі переживання негативних емоцій – це, по суті, не визнавати певну частину життя, – зауважує психолог. – У всьому є сенс у певний час і за певних обставин, тому налаштуватися лише на позитив не зовсім виходить і не зовсім правильно… Тож не треба боятися негативних емоцій, якщо вони справді є. Але потрібно навчитися приймати їх і виявляти «екологічно», без шкоди для себе й інших…»

Пані Кондратик, як фахівець із гендерної психології, підкреслює: емоційна насиченість у чоловіків і жінок є різною, і це потрібно мати на увазі у комунікації з протилежною статтю. Чоловіки менш схильні виявляти свої емоції – спрацьовує так званий стереотип маскулінності: чоловіки не плачуть. Бурхливі прояви емоцій, як і довгі розповіді на тему, як справи, – не про них. Це пояснюється, зокрема, особливостями психології і сприйняття себе: для чоловіка важливо почуватися самодостатнім, здатним самостійно вирішувати свої проблеми, в тому числі душевні.

У жінки емоційна сфера більш розвинена, принаймні у зовнішніх проявах. І, на перший погляд, менш логічна: жінка може плакати від щастя і раптом засумувати в радості – такі амбівалентні прояви почуттів для неї притаманні набагато частіше, ніж для чоловіка. Але зазвичай жінки не зовсім розуміють, що зі своєю багатою емоційною сферою робити – іншими словами, як володіти собою. Частково зміни настроїв і емоційні «качелі» у житті жінки пояснюються фізіологією, а саме – дією гормонів, і це теж потрібно брати до уваги. Проте річ також, як зазначалося вище, у вихованні й соціально-культурних стереотипах – якою повинна бути жінка і що вона може собі дозволити.

«Життя постійно дає нам зовнішні стимули для переживання певних емоційних станів, – каже п.Кондратик. – Важливо розуміти ці емоції, не ховати їх, переживати усвідомлено. Часто ми не вміємо екологічно переживати негативні емоції і, як варіант, вдаємо, що їх немає і що нічого не сталося. Образили, штовхнули, накричали – і жінка вирішує за краще змовчати. Зазвичай такою є реакція в зовнішньому світі, на людях. Проте таке приховування і стриманість також мають межу – у певний момент падає остання крапля і жінка виплескує всі накопичені образи і злість. Де це відбувається? Як правило, вдома, у безпечному місці, а об'єктами жіночої істерики – ніби на рівному місці, стають чоловік і діти».

Психолог називає жіночу істерику результатом того, що жінка не вміє «екологічно»давати раду своїм емоціям, переживати їх, збалансовано розвантажуватися. Один із виходів, який може запобігти таким вибухам, – проговорювати певні переживання, не тримати їх у собі, спілкуватися. Для жінки надзвичайно важливим є відчуття безпеки, безпечне середовище, яким є і повинен бути дім і родина. Парадокс у тому, що  інколи жінка сама ж і руйнує це середовище – зокрема надмірною емоційністю, несправедливістю своїх атак і претензій.

Що робити?

«Бути більш чесними зі своїми емоціями, – каже психолог. – Старатися відстежувати свої почуття й емоційні стани, чесно відповідаючи собі на запитання: що я відчуваю? Чого я хочу? Чого мені бракує? Така кількасекундна зупинка і споглядання себе збоку можуть дати і виправити дуже багато, можуть принести осмисленість – як безпосередньо прожитої емоції, так і поведінкового сценарію у певних ситуаціях загалом. Це своєрідне повертання у «тут і тепер», яке і є життям і тільки й має значення…»

reradio.com.ua


ПУБЛІКАЦІЇ

Архиєпископ Борис Ґудзяк про перші 100 днів свого служіння: Близькість і єдність, які я досвідчив, перевищили усі мої сподівання14 жовтня

Перші місяці на посаді для політиків чи урядовців вважають визначальними, стрижневими. Відразу після обрання чи призначення, новачки...

МЕДІА
Prev Next