АКТУАЛЬНО

«Потреба довіри глибоко вкорінена у нашому серці. Коли вона є, немає страху і є відчуття безпеки», — отець Олексій Саранчук

П'ятниця, 06 березня 2020, 11:31
Чому так важко довіряти? Здається, відповідь очевидна: занадто багато в нинішньому світі обману, маніпуляцій, «пластику» у стосунках і «голограм» та фейків у медіа та суспільному просторі. Тому недовіра – ніби бар’єр, який ставимо для захисту від обману. Проте так заодно вбиваємо і найцінніше, що є у житті, – любов, яка не існує без довіри. Про довіру і віру в програмі «Вечірні діалоги з душпастирем» роздумує отець Олексій Саранчук.

«Ми, люди, потребуємо любові, з якої ми вийшли, – любові Божої. У цій любові є й довіра, тому що Бог, який створив людину на свій образ і подобу, подарував їй і свободу волі. Знаючи, що людина може розпорядитися нею і на добро, і на зло, Бог все ж дає нам свободу вибору, – каже отець. – Тому ця довіра Бога до нас, свого творіння, глибоко вкорінена у нашому серці і є великою потребою. Ми потребуємо, щоб довіряли нам, і потребуємо довіряти іншим – принаймні хочемо, щоб поряд були ті, кому можна відкрити своє серце, на кого можна покластися. Чому так? Бо коли є довіра, немає страху, і є відчуття безпеки – ми не переживаємо, не хвилюємося, нам добре. Тому жити – означає довіряти…»

Але є й реалії, бо живемо в часи, коли важко довіритися і довіряти іншим: ми боїмося болю, якого вони можуть завдати, боїмося бути обманутими, ошуканими. І замикаємося, надягаємо маски, не хочемо показати, якими ми є насправді, повсякчас і повсюдно граємо якісь ролі… Глибинна причина цього – брак довіри до себе, віри, що нас приймуть і будуть любити такими, якими ми є.

«Думаю, корені цього страху – у людській природі, – каже отець Олексій. – Ми народжуємося з природою Адама, який у своїй свободі волі довірився не тому, хто його створив, а тому, хто спокусив і обманув. І носимо в собі цю вічну трагедію людини, яка довіряє не правді, а брехні. Читаємо у книзі Буття: людина почала боятися Бога і ховатися від нього, адже й про себе дізналася, що нага, а, отже, не має безпеки. Втрата довіри – це втрата безпеки, і тому приходить цей страх. Ми часто замикаємося в собі, тому що боїмося реальності. І це велика проблема і замкнене коло: немає довіри – немає й спілкування, стосунків, і ми стаємо самотніми, життя в нас не вирує…»

Чому ми маємо потребу в інших? Бог – триєдиний, Отець, Син і Святий Дух, і у їх спілкуванні проявляється Його єдність, життя, а не перебування. Людина ж створена на Його подобу, тому має потребу в іншому, бо тільки через іншого можна пізнати самого себе. У відкритті себе для іншого й іншого для себе, у взаємному діленні дарами і є справжнє життя, проте для цього потрібна довіра…

«То чому нам так важко довіритися? Як я вже казав, коріння – у нашій Адамовій природі. Але, як каже Слово Боже, всі ми грішні, і тому ідеалізувати людей і думати, що довіряти можна будь-кому, означає наражатися на велику небезпеку. Тож питання і в тому – кому довіряти, чому вірити? Так, базово довіра до світу, як кажуть психологи, формується в перші роки життя і залежить від прийняття нас, від відчуття любові, від близькості батьків: дитина відкрита до світу й інших, і це важливо на самих початках. Але ми зростаємо, формуємося, й на це впливає багато обставин і людей, яких зустрічаємо в житті. Буває, що зі своєю відкритістю наражаємося на небезпеку: наприклад, розповіли комусь свою сокровенну річ, поділилися, а про це дізналися інші, хоча це була таємниця лише для двох. І кожен такий випадок, така рана і біль залишаються у нашому серці і пізніше дають про себе знати в недовірі – ми закриваємося і не віримо, що нас не зрадять…»

Тож як вийти із такої ситуації й знову навчитися довіряти іншим, незважаючи на ці рани, зради і негативний досвід, часто уже «прошитий» у підсвідомості? Як виходити зі свого его і повернути віру в людей, навчитися знову відкриватися й довіряти?

«Думаю, на все це є одна відповідь – любов. Тільки вона зцілює. Христос нам сказав: пізнаєте правду, і правда вас зцілить. Для того щоб пізнати правду про себе, нам треба слухати і почути Господа, який любить нас безумовною любов'ю. Саме тому Він став людиною і прийшов на цю землю. Тому хоче увійти в наші страждання, переживання, страхи і болі – щоб ми не боялися і пам’ятали, що ми люблені й прийняті, хоч би якими ми були і хоч би що вчинили…»

Апостол Іван говорив: «Погляньте, якою любов'ю полюбив нас Бог, – Він Сина свого єдинородного віддав, щоб кожен, хто у Нього вірить, був спасенний…»

Отець Олексій розповів історії з власного життя й про власні досвіди такого зцілення. Радить пошукати історію католицького священника з Неаполя,  Доліндо Руотоло (1882-1970), проголошеного слугою Божим, і Акт довіри, який він залишив по собі. Це історії про віру, довіру і покликання.  

Повністю стрім програми можна подивитися тут:  

reradio.com.ua

ПУБЛІКАЦІЇ

Звернення Блаженнішого Святослава «Майбутнє нашої Церкви, України і народу залежить від освіти та виховання наших дітей»02 червня

Звертаємося до вас у зв’язку з тим, що згідно з наказом №641 Міністерства освіти та науки України від 18 травня 2020 року, вносяться зміни до...

МЕДІА
Prev Next