Про думки говорили у «Вечірніх діалогах з душпастирем»

П'ятниця, 25 вересня 2020, 11:51

Думка впливає на нас – на сприйняття світу і людей, характер, філософію життя і, врешті, долю. А що впливає на саму думку? У дуже багатьох випадках – емоції, часто негативні і сталі. Страх, злість, образа продукують негативні думки і підтримують стан, у якому людина відкидає інших, світ, себе.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Отець Назар Гавриляк у «Вечірніх діалогах з душпастирем» розмірковує про ці впливи з духовної точки зору і подає прийоми певного духовного «айкідо», які допоможуть використати ці негативні емоції на добро і користь.

Сучасний світ переповнений негативною інформацією, яка прогнозовано продукує такі ж емоції, створюючи постійне гнітюче тло. Цей стан тривоги і невдоволення забирає залишки здорового глузду і рівноваги – критична думка не працює, люди керуються виключно емоціями і відповідно діють. Як вирватися з цього замкненого кола і привести до тями, для початку, хоча б себе?

Перше, до чого призводять негативні думки, - страх, який, у свою чергу, їх підтримує, як дрова. «Але страх сам по собі – почуття притаманне кожній людині, воно природне, - каже отець. – Немає людини, яка б нічого не боялася. Найперше, тому, що життя – це постійні зміни, й ми не можемо бути готовими абсолютно до всього, бути впевненими у чомусь на 100%. З іншого боку, у страху є позитив – це почуття міри…»

Страх може бути різним. Хтось боїться помилитися, хоча насправді боїться втратити схвалення інших, їх повагу.

«Це надумане, але людина в глибині душі вважає, що сама по собі – нікому не цікава і не потрібна, і так себе гризе, що не зауважує своїх справжніх чеснот, переживаючи лише про те, як її сприймають і оцінюють інші. Цей страх бути відкинутим, непотрібним заважає людині бути в добрих стосунках і з Богом. Інколи людина у страху, як її сприймуть інші такою, якою вона, так само боїться і перед Богом: мовляв, Бог мене не простить, не скаже – я тебе люблю, тому що за такий вчинок не можна любити… Людина боїться цього відторгнення, але водночас і сама починає відкидати від себе людей, і в духовному плані стає ще біднішою… Але страх має і позитивну сторону, як би дивно це не прозвучало – він вказує на Бога як на основу і глибину нашого життя…»

Отець пояснює свою думку: знаючи Бога, довіряючись Йому, легше прийняти те, що люди можуть відкинути, так буває в житті. Люди – можуть, але Бог – ні, Він приймає і любить нас безумовно і такими, якими ми є. І тоді виникає питання: чи має людина догоджати іншим лише для того, щоб її не відкинули, занедбуючи при цьому себе і свої потреби, як от потребу Бога?

reradio.com.ua