АКТУАЛЬНО

«Українці, які приїхали до Австралії в кінці 40-х, почали з Церкви, а потім додалося і все інше», – владика Петро Стасюк

Вівторок, 02 червня 2020, 09:46
У наступну неділю, на Трійцю, у соборі Cвятого Юра у Львові, відбудеться хіротонія нового єпископа Мельбурнського Миколи Бичка, відкладена у зв’язку із карантином в Україні і світі. У лютому на радіо «Воскресіння» відбувся ефір з новопризначеним владикою.

А у ці дні у програмі «Добра розмова» з Тарасом Бабенчуком – його попередник як єпископ УГКЦ в Австралії, Океанії та Новій Зеландії, владика Петро Стасюк, який очолював Мельбурнську єпархію УГКЦ з 1993-го по 2020 рік. Владика розповідає про своє служіння в Австралії та Канаді, співзвучне і накладене на життя і української діаспори, й УГКЦ за кордоном і в Україні.

Владика Петро – нащадок українських емігрантів в Канаді кінця XIX століття. Народився у 1943 році, в Манітобі, у Роблені.

«То була українська околиця, яка називалася Поступ, і де жили кількасот українців, – розповідає він. –  Там була українська школа і мала семінарія отців Редемптористів (пізніше – колегія святого Володимира – Ред.), до якої я вступив у 13 чи 14 років. Закінчив навчання у 60-му, звідти пішов до новіціяту отців Редемптористів, був висвячений у 1967 році і повернувся до семінарії вже як вчитель, а потім – директор. Так що 25 років мого життя і праці були пов’язані з вихованням молоді – і у нашій семінарії, і, пізніше, у цивільній школі в Саскачевані, і коли служив у Торонто…»

Отець розповідає про перші знаки до покликання – і це була історія Митрополита Андрея Шептицького.

«Коли я ще вчився у семінарії, до нас на запрошення нашого митрополита, Максима Гребенюка, приїхав Курт Левін, якого у 40-х роках, малим хлопцем, врятував від Голокосту Митрополит Андрей Шептицький. І він багато розповідав нам про Митрополита Андрея, про якого я на той час нічого не знав… І казав нам, що сподівається, що з нашої школи вийдуть студенти, які стануть священниками і колись повернуться в Україну, щоб відродити там Церкву. Він розповідав нам, що Церква в Україні в руїні, в підпіллі, що там дуже тяжко… І я того не забув. З того часу Бог говорив мені, що маю бути священником… З Куртом я мав зв’язки пізніше, маю його книжку і вдячний йому за те, що він посіяв у мені те зерно, яке виросло у покликання…»

Додамо, що Курт Левін (помер у 2008 році в Нью-Йорку) – син львівського равина, відомий у США, Європі та Японії фінансист і економіст, а також дослідник і громадський діяч, був одним із тих, хто багато зробив для беатифікації Митрополита Андрея та архимандрита Климентія Шептицьких. Вони врятували його в роки Другої Світової війни, і Левін усе життя працював над тим, щоб вони були визнані Праведниками світу. Давав свідчення у Ватикані, оскільки, як він казав, найбільшою його метою в житті було проголошення братів Шептицьких новомучениками і святими.

Владика Петро Стасюк до 40 років служив у Канаді – як сотрудник парафій в Робліні та Ітуні, парох парафії у Торонто, а також як учитель і керівник колегії св. Володимира. До слова, з цієї колегії (колишньої семінарії) вийшло 8 єпископів УГКЦ. Цікаво, що звідти є і кілька членів НХЛ Канади, оскільки при колегії була гарна хокейна команда, тренером якої також був владика.

Аж ось у 1992 році Папа Римський Іван Павло ІІ призначив ієромонаха ЧНІ Петра Стасюка єпископом УГКЦ у Австралії, Новій Зеландії та Океанії, і у березні 1993 року відбулася його хіротонія. Владика розповідає про той час і свої відчуття.

«Я не мав поняття ні про Австралію, ні про те, що на мене чекає. Хотів відмовитися і навіть говорив з Папським Нунцієм, але… На моїм гербі написано – «Хай буде воля Твоя», і навесні 93-го я приїхав до Австралії…

На часи мого дитинства, у 50-ті роки, українці в Канаді за більш, ніж півстоліття еміграції уже обжилися – жили купно у своїх округах, говорили українською мовою, ходили до нашої Церкви… В Австралії історія еміграції українців була зовсім іншою: головна і найбільша хвиля емігрантів припала на 1948-49 роки. То були люди з німецьких таборів DP (переміщених осіб – Ред.), які боялися повертатися в Україну… Тих людей, які ще жили в Україні, зараз залишилося дуже мало, а тоді, на початку 90-х, ще трохи було…» 

Українська громада Австралії у 50-х роках складала 16-18 тисяч осіб, але, з часом, досягла настільки значних успіхів у розбудові громадського і культурного життя, що у цьому її порівнювали навіть із багатомільйонною діаспорою Північної Америки. Люди будувалися, гуртувалися, створювали громадські і культурні організації і рухи, школи, хори, театр. І, звичайно, будували церкви і творили Церкву. Мельбурнська єпархія УГКЦ була проголошена у червні 1982 року, а першим єпископом став  владика Іван Прашко, який у 1950 році, по закінченні докторату у Папському інституті в Римі, прибув до Австралії для душпастирської праці.

«Владика Іван приїхав до Австралії тоді, коли українцям потрібно було будувати своє життя від самого початку, – розповідає владика Петро. – Він мусив будувати Церкву, громада будувала свої домівки, громадські будинки, створювала організації. Вони почали з Церкви, а потім додавалося і все інше… Коли я приїхав, церкви вже були, організації були, і Церква виконували свої душпастирські обов’язки. У моїх часах з’явилася потреба у роботі над структурами і статутами, щоб кожен член єпархії – священик чи мирянин, парох чи парафіяльна рада, знали свої завдання. Це урівнювалося з процесами, які відбувалися і в Україні… В останні п’ять-шість років починаємо говорити про пасторальні програми, і це вже новий етап…»  

«Діаспори у різних країнах мають свої етапи розвитку – історія подібна, але важить багато факторів, як і сам час. Те ж стосується і розвитку Церкви на еміграції. Те, що було в Канаді у 50-х, в Австралії тільки починалося, але й відбувалося пришвидшено. Наприклад, використання англійської мови у літургійних відправах та інших службах: в Канаді це постало ще з 60-х років, а в Австралії – років із десять тому… 

Єпархія в Австралії дуже добра – тут є і сильний мирянський рух, і добрі священики. Українська громада тут – як велика родина: всі знаються через Пласт і СУМ, є близько 20 різних українських організацій. Ми знаємо людей, які живуть у Перті, за 5 годин перельоту літаком, в Аделаїді, в Сіднеї чи у Брісбі – всі один одного знають і спілкуються, особливо тепер, коли маємо модерні засоби комунікації… Маємо добрих лідерів, які стараються, щоб всі ми були єдиною спільнотою…»

Владика Петро, який усе життя працював з молоддю, не залишив без уваги цей напрямок і в Австралії, будучи єпископом. Щороку по тижню проводив у таборах Пласту і СУМу, оскільки взяв собі за обов’язок завжди бути на зібраннях молоді. В кінці 90-х було засновано рух «Молодь - Христові». «Владика Іван Пришко теж все їздив по таборах, а тепер кожна парафія має капеланів і для Пласту, і для СУМу. А тоді, в кінці 90-х, ми будували рух «Молодь – Христові» за планом і принципами, які Андрей Шептицький уложив ще у 1932-33 роках в Україні. Це була спроба Церкви об’єднати молодь єпархії і ще одна з ідей, яка єднала українську громаду в Австралії. Ті, хто має зараз по 35-40 років і були учасниками того руху, товаришують по-сьогодні, хоча сам рух дещо ослаб з різних причин…»

І про пасторальні програми та катехизацію, до чого владика Петро має прямий стосунок – і як керівник Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ впродовж багатьох років, і як один із авторів масштабної праці «Катехизм УГКЦ. Христос – наша Пасха», виданої у 2011 році. Серед авторів – Блаженніший Святослав, як доктор богослов’я.

«УГКЦ сотні років хотіла написати і писала свій катехизм, – каже владика Петро. – Найбільше працював над цим Митрополит Андрей Шептицький. Я десь читав, що Митрополит казав, що той катехизм колись обов’язково вийде. І от у 2011 році він вийшов… Було близько 250 авторів, ми працювали над ним десь із десять років, постійно зустрічаючись і обговорюючи все. Але сама ідея з’явилася – чи відродилася, у 95-му, коли ми, кожен окремо, почали цю роботу. Можна сказати, що цей катехизм – це дійсно щось, що виросло з потреб нашої Церкви, це дійсно Божий дар і Боже благословення… Це не справа дня, року чи навіть десяти років, тому що все це живе, розвивається, бере свою форму з життя. І, можливо, через 10-15 років потрібне буде перероблене видання, бо часи міняються…»

reradio.com.ua


ПУБЛІКАЦІЇ

«Такі збірки є виявами братерської християнської любові та єднання», — владика Андрій Рабій про допомогу постраждалим від паводків07 липня

Впродовж останніх кількох тижнів кожного із нас зворушують кадри із Західної України, де місцеві мешканці боряться із негодою паводків....

МЕДІА
Prev Next