«Із питання, хто головний у сім’ї, випливає питання прийняття рішень і відповідальності за них», – психолог Лідія Кондратик
Вівторок, 09 квітня 2019, 11:23 Питання, хто в сім’ї головує – чоловік чи жінка, раніше чи пізніше постає, фактично, у кожній родині. Чому важливо розуміти його природу у великих і малих справах, стратегічних і повсякденних рішеннях спільноти, якою є сім’я? Передусім, щоб запобігати ніби несподіваним вибухам, конфліктам «на рівному місці», які насправді визрівали і плекалися роками, – саме через це нерозуміння. Про це у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» – християнський психолог Лідія Кондратик.-
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- 18 липня розпочинає роботу Центр духовно-психологічної підтримки
- «Навіть в укриттях під обстрілами бавтеся в ігри»: 10 порад, як долати страх у воєнний час
- Таїнство Подружжя є Доброю новиною, Євангелієм, яке Церква проповідує серед світу самотності
Із питання, хто головний, неминуче випливає питання прийняття рішень і відповідальності за них. Що це означає в сім’ї, між чоловіком і дружиною? Чоловіки й жінки по-різному сприймають і переживають цю відповідальність і процес прийняття рішення – в силу своєї природи, насамперед психоемоційної.
Психолог пояснює цю різницю на побутовому прикладі – родина вирішує, як і де провести відпустку. Жінка, на її думку, місяць обмірковуватиме це, безумовно, важливе питання, зіставлятиме всі можливі й бажані варіанти, вагатиметься, на чому саме застановитися, перевірятиме і знову повертатиметься до відкинутих варіантів і, врешті, прийнявши рішення, все одно сумніватиметься. Усе це, звичайно, потребує енергії і сил. Проте і це не кінець, бо після відпустки жінка починає виставляти собі оцінку – чи справді все було так, як вона розраховувала й хотіла? Отже – додаткова хвиля переживань щодо невідповідності очікувань і результату, внутрішнього страху цієї «поганої оцінки» з боку рідних і, головне, себе самої.
«Вибір забирає багато енергії: наша проблема – занадто великий вибір і можливості, – стверджує пані Кондратик. – Наші попередники ніколи такого не мали і задовольнялися тим, що було. А зараз заходиш в магазин – і очі розбігаються… Але що більший вибір, що більше альтернатив, то менше задоволення».
Чоловік сприймає питання, куди поїхати з родиною влітку, як постановку завдання з певними вихідними даними, як-от: фінансові можливості, власні уявлення про вдалу відпустку, побажання дружини/дітей тощо. Обмірковує і приймає рішення. Коли рішення прийнято і вибір зроблено, зазвичай заспокоюється і більше не думає про це, не продовжує прокручувати ще сотню потенційних варіантів, як це робить жінка, не витрачає на ці роздуми час, сили і енергію.
Проте в цій схемі є нюанси. Наприклад, жінка часто незадоволена вибором чоловіка – мовляв, не того вона хотіла, чоловік неправильно зрозумів, не дослухався до побажань чи порад, «щось (чи й все) не так». Зовні вона може навіть згоджуватися й коритися, але внутрішньо прокручуватиме сценарій «я зробила б краще». Так визріває невдоволення, роздратування. Чому? Психолог вважає, що причиною є свідома чи несвідома конкуренція між чоловіком і жінкою – хто кращий/розумніший, а отже, головніший і має право вирішувати. Власне, іде реальна боротьба за головування в сім’ї, яка забирає багато сил, енергії, нервів і в результаті якої часто руйнується і сім’я, і особистості її членів.
Саме тому так важливо визначити сфери відповідальності, а отже, і того, хто ставить остаточну крапку в прийнятті рішення, зокрема щодо спільних родинних справ і, що важливо, поваги і до цього рішення, й до того, хто його приймає. Це зовсім не означає, що не має бути обговорення, що рішення, по суті, не має бути спільним, тобто таким, що враховує інтереси і побажання всіх членів сім’ї, – навпаки. Якісь речі – сфера відповідальності жінки, якісь – чоловіка, проте в кожній із них остаточну крапку має ставити хтось один. Колективна відповідальність, як правило, веде до безвідповідальності й хаосу.
«Сильний, розумний і мудрий чоловік завжди буде радитися з дружиною, – каже пані Кондратик. – Але коли чоловік ставить остаточну крапку і бере на себе відповідальність, мудра жінка прийме це рішення, навіть якщо воно їй не дуже подобається. Вона скаже «все добре», навіть якщо щось піде не зовсім так. Це – та покора, про яку ми говоримо, коли беремо шлюб, обіцяючи одне одному любов, вірність, чесність, а жінка – й покору, визнання чоловіка головою сім’ї. Упокоритися – означає зменшити свою гординю, довіритися чоловікові, а отже – проявити свою любов…»
Що це означає? Зокрема, визнання спроможності чоловіка, віру в те, що він впорається із поставленим завданням. Важливо розуміти також ставлення чоловіків до невдач і помилок: з одного боку, вони сприймають їх як негативний зворотний зв’язок, частину шляху, певний досвід, застанову більше так не робити. З іншого – надмірна критика й акцентування на невдачі з боку інших (передусім, дружини) закладають думку про неспроможність, неуспішність, невпевненість у собі.
Чи означає це, що не потрібно просити пробачення (і вибачати) за зроблені помилки? Ні. Зрілість особистості – і чоловіка, й жінки, полягає також і в тому, щоб вміти вибачати й просити пробачення, зокрема й перед дітьми. Неформальне визнання своєї неправоти і прийняття щирого вибачення – ознаки здорових стосунків і в подружжі, і між батьками й дітьми.
«У шлюбі, в сім’ї є три «чарівні» слова, які допомагають її зберегти – «дякую», «прошу» і «вибач», – каже психолог. – Так, можливо, щире «вибач» не виправить помилки, не поверне зробленого, але воно допоможе зберегти стосунки. Проте формальне вибачення, без внутрішнього визнання й прийняття, мало що змінить. На жаль, у нас немає загальної культури вибачення у сім’ї: зазвичай, люди не мають таких прикладів у батьківських сім’ях і переносять такі стосунки у власні родини, де чоловік і дружина не просять пробачення одне в одного, де батьки не вибачаються перед дітьми й навпаки…»
Повністю стрім програми можна подивитися тут:
«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня
«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...
- Глава УГКЦ у 158-й день війни: «Нехай Господь прийме з уст нашої Церкви псалми та моління за всіх тих, які особливо просять нашої молитви»
- «Сила, яка походить із вірності Христові, є стержнем, який ніхто не може зламати», – Блаженніший Святослав
- Глава УГКЦ у 157-й день війни: «В ім’я Боже ми засуджуємо звірства в Оленівці і світ повинен це засудити як особливий вияв дикості й жорстокості»
- «Боже, почуй наш плач і поспіши нам на допомогу і порятунок!», – Глава УГКЦ у 156-й день війни
- «Бог йому дав серце і душу українського народу»: відбулася щорічна проща до Прилбичів з нагоди уродин митрополита Андрея Шептицького
- Глава УГКЦ: «Я горджуся українськими патріотами, які без найменшої краплі ненависті готові захищати своє»
- Блаженніший Святослав закликав українську молодь скласти присягу на вірність Христові
- Глава УГКЦ у 155-й день війни: «Помолімося, щоб не втратити скарбу віри князя Володимира»
- Блаженніший Святослав у День державності України: «Наша Держава – це для нас питання життя або смерті»
- Глава УГКЦ у 154-й день війни: «Нехай Господь Бог прийме у свої вічні обійми журналістів, які віддали за правду своє життя в Україні»
- Глава УГКЦ у 153-й день війни: «Принесімо наш біль перед Боже обличчя і будьмо певні, що Він нас вислухає»
- Глава УГКЦ у 152-й день війни: «Помолімся молитву заступництва за наших воїнів»
- «Віруюча людина не може бути байдужою, коли бачить страждання іншої людини», – владика Богдан Дзюрах
- «Серед нашого страждання творімо простір для прояву Божої всемогутності», – Глава УГКЦ у 6-ту неділю після П’ятдесятниці
- Глава УГКЦ у 151-й день війни: «Російське віроломство ми перемагаємо силою любові до нашої Батьківщини»