Найважливішим завданням митрополита Володимира Стернюка було зберегти та оживити Церкву

Служіння владики в часи переслідувань та його життєвий шлях обговорювали в ефірі програми «Відкрита Церква. Діалоги» у четвер, 16 листопада. Гостями студії «Живого ТБ» були ієромонах-студит Севастьян Дмитрух, співпрацівник владики Володимира Стернюка, та історик Церкви о. Тарас Бублик.

• Найбільшим завданням митрополита Володимира Стернюка було зберегти Церкву в радянський час і оживити її. Багатьох священиків заарештували, багато не повернулися з Сибіру, отці старшого віку померли. Тому владика поставив собі за мету плекати і вишколювати молодих священиків.
   
• Митрополит Володимир Стернюк готувався до іншого служіння. Мав стати місіонером-редемптористом і проповідником. Але на його долю випало непроста місія – в умовах репресій, як єпископ, нести відповідальність за життя вірних. Його шлях можна справді охарактеризувати словами «життя як подвиг».
   
• Після повернення із заслання, маючи за плечима європейські школи і п'ятнадцять років навчання в Бельгії, владика Володимир Стернюк пішов навчатися на фельдшера і працював санітаром швидкої допомоги. У радянський час всі мусили працювати, а колишніх «політзаключонних» не брали на звичайні роботи. Владика старався поєднувати свою роботу з душпастирською діяльністю. Є свідчення, що він не раз сповідав і уділяв хрещення хворим. 
   
• Викликала захоплення його віра, мужність, любов до Бога, Церкви і народу, а також упевненість. З ним хотілося піти на край світу і віддати своє життя за віру, Церкву і народ. Це надихало і формувало в ті непрості часи.
   
• Коли до митрополита Стернюка зверталися охочі стати священиками, він говорив: «Мені не треба священиків, бо я не можу їм дати парафію! Мені потрібні мученики, які будуть готові віддати своє життя за Христа!»
   
• Владика був дуже радісною людиною. Незважаючи на те, що була неволя радянської імперії, Церква зазнавала переслідувань, а народ не мав свободи, він твердо вірив у швидке звільнення і прищеплював цю віру священикам, заохочуючи їх чесно служити своєму народові.
   
• Володимир Стернюк, будучи єпископом, жив і працював в одній маленькій кімнаті, яка одночасно була для нього канцелярією, митрополією і катедрою.
   
• Митрополит відіграв дуже важливу роль, коли Церква виходила з підпілля. Був відкритий для своєї пастви і, незважаючи на поважний вік, приймав людей у своїй маленькій квартирі впродовж 14-16 годин на добу. Тоді православні громади зі священиками масово поверталися в лоно УГКЦ і владика намагався всі питання вирішувати спокійно та мирно.
   
• У час виходу Церкви з підпілля владика Володимир активно обстоював позиції УГКЦ в переговорах з державою та російським православ’ям. Зокрема, 13 березня 1990 року він відмовився підписувати заключні документи і покинув засідання так званої «Чотирьохсторонньої комісії».
  
  Православна сторона ігнорувала вимоги греко-католиків проголосити неканонічність Львівського псевдособору, визнати УГКЦ як Церкву та повертути собор Святого Юра. Натомість вимагала зупинити перехід громад до УГКЦ та повернути «захоплені» храми.
  
  Рішення митрополита Володимира про вихід з таких «переговорів» було справді героїчним вчинком, який має важливі наслідки до сьогодні.

Департамент інформації УГКЦ