«Плащаниця у Страсну п’ятницю і є причастям Ісуса Христа», – о. Віталій Храбатин

Чин виставлення Плащаниці і Єрусалимська утреня

У Велику п’яницю у храмах читають євангельські уривки про Страсті Христові за день до юдейського свята Пасхи, у який було засуджено і розіп’ято Ісуса Христа.

«У Велику п’ятницю є два великі богослужіння – чин виставлення Плащаниці і Єрусалимська утреня, – пояснює о. Віталій. – У цей день не служать Божественну Літургію, а, отже, немає Євхаристії, натомість виставляється Плащаниця, яка у цей день і є причастям Ісуса Христа. У Великий четвер, перед святим причастям, молимося: "Господи, прийми мене причасником Вечері Твоєї тайної сьогодні, бо ворогам Твоїм тайни не розповім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, сповідаюся Тобі…" Для нас це означає, що, будучи причасними Плащаниці у Страсну п’ятницю, даємо обітницю іншого життя. Поцілунок Плащаниці – це вияв сопричастя, слова "Я з Тобою, Ісусе…" У Вечірні ще раз читається Євангеліє, яке описує Страсті Христові – від моменту зради Юди, і ми знову повертаємося до цієї схизми Любові. Тому що ця схизма – як зрада Юди, відбувається щоразу, коли грішимо – коли кажемо, що любимо Бога, а чинимо навпаки, розриваючи свою єдність з Ним».

Єрусалимська утреня – богослужіння, яке звершується у храмах ввечері у Велику п’ятницю, називається воно називається утренею Великої суботи.

«Це своєрідне похоронне богослужіння, спосіб Церкви чувати біля Гробу Господнього – те, що потім бачимо у чині жінок-мироносиць, – каже отець. – Тільки Церква хоче чувати разом з Марією, тому в латинському богослужіння це називається Годиною Матері. На хресті Ісус вмирає не позірно, як дехто говорив, а насправді, і Його Мати це бачить. Марія могла б застерегтися – чи не помилився її Син, але Вона стоїть і чекає у своєму серці, щоб Його слова здійснилися. І Церква вчиться у Марії берегти у серці сказане Ісусом – навіть коли здається, що все скінчено, все одно вірити у Воскресіння… Єрусалимська утреня несе передчуття Воскресіння. Ми очікуємо, шо Христос має вийти з Гробу, хоча і бачимо, що всі довкола, за Євангелієм, роблять усе, щоб Він не вийшов, щоб Гріб був закритий каменем, запечатаний».

«Я Тебе знаю…» (Книга Йова, 42)

Отець Віталій вказує на певні важливі моменти, які є в цих двох богослужіннях Великої п’ятниці. Так, у Вечірні, у чині виставлення Плащаниці, Бог об’являє своє ім’я.

«Перше читання з книги Виходу – це підготування перед проголошенням десяти Божих Заповідей. Сенс цього читання в тому, що перед тим, як показати свого Сина ще раз, Господь проголошує, що є Богом любові і милосердя».  

Далі читають останній момент з книги Йова: Бог до нього промовляє, і Йов каже: «Я Тебе знаю».

«Тобто раніше Йов міг сказати, що шанував, чув, перейняв віру Господа, а тепер він каже: "Я Тебе знаю". Власне, ці читання є запитанням – чи знаєш ти свого Бога? Яким є твій Бог? Той, що на горі Синай, у громах, дає Заповіді обраному народу, чи Бог, який віддав за тебе своє життя? Відразу скажу – і той, і той, тому що на кожному етапі історії Бог об’являється по-різному».

Далі йде четверта пісня з 53-го розділу книги Ісаї, про терплячого слугу Ягве.

«Чотири пісні з книги Ісаї вказують нам на того Одного, хто буде терпіти за всіх… Але завдяки Його терпінню усі отримають спасіння».

Читайте також: «Страсний тиждень – це літургійне повторення і переживання страстей, смерті та воскресіння Христа», – о. Віталій Храбатин

Не можемо закриватися від радості Великодня

Яким є нинішній стан вірних у переддень Воскресіння Христового в умовах пандемії і страху за життя близьких – чи принесе цей Великдень радість?

«Питання радості – цікаве питання, –  каже отець Віталій. – Адже все Святе Письмо зіткане зі слова "радість", пронизане ним. Тому що жити для християнина – означає радіти Господу: навіть блаженства і муки святих завжди закінчуються словами – "Радійте і веселіться, бо ваша нагорода – на Небі". Зовнішні умови справді дуже змінилися – і це певною мірою благо, тому що можемо згадати і оцінити те, що було – "На Вавилонських ріках ми сиділи, і ридали, і згадували Сіон"».

Отець Віталій підкреслює: не можемо зводити підготування і святкування Великодня лише до зовнішніх проявів і ознак, чи то прибирання і готування страв, чи й навіть відвідування богослужінь у храмах, що не для всіх є можливим і безпечним.

«Не можемо закритися від радості Великодня – дзвони дзвонитимуть, як і завжди… Можливо, саме для цього Господь допустив цей час – щоб ми наново відрили для себе цю радість бути з Ним».

Департамент інформації УГКЦ